будь собою, дурбелику

ми постійно за чимось женемось,  чогось нам не вистачає ще для повного щастя. Намагаємось виховати себе почуватись "правильно добре". Читати тільки розумні книги, ніякої тобі белетристики, відвідувати всі заняття, якщо хочеш бути правильною студенткою. Присвячувати себе роботі ще з першого курсу, якщо хочеш називатись нормальним продвинутим представником молоді. Постійно всі "мусиш" і "треба", що інколи ми відчуваємо що нам і до горла не лізуть  книги, чи пари настільки обридли, що хочеться пустити кулю собі в лоба. Ми сковуємо себе всіма правильними "мушу", які обережно насаджує суспільство, а інколи ми непомітно самі перебираємо його правила. І тут ніхто не каже "устрой дестрой" і сиди в батьків на шиї до 30, а лише дослухайся до себе.
 Мене чесно гнітило відчуття, того, що всі накруг такі зайняті журналістикою. Я соромила себе сама, що не читала, не їздила на тренінги, курси, стажування. Відчувала себе лінивою нездарою, адже навіть друзі в висловлюваннях та жестах інколи натякали на свою роботу та успішне її поєднання з навчанням, а я лише сиділа  в депресії і навіть не ходила на пари "то все від лукавого!"   "то все від того, що ти нічого не робиш "- заявляли мені, і це гнітило мене ще більше.
Та я і не думала, що відчуватиму себе ще більшою какашкою, але як кажуть ніколи не кидай життю виклик чи не так? ;) Тож потім почався бум весіль і пропозицій, пропозицій і весіль.

Ще одна порція ненависті до себе подана, міс - повідомляло мені життя. 

І я маю також виходити заміж, ОБОВ"ЯЗКОВО  - сиділо в мене в голові. Хоча якщо бути чесно, боюсь і не хочу заміжжя  зараз. Тотально до нього не готова в свої 20 аж ніяк. Бо відчуваю себе ще дитиною, бо не знаю як це жити вдвох, бо не обговорила і не вирішила з коханою людиною вдовж і впоперек хатні обов"язки і хто кому носитиме сніданок в ліжко, а хто потім струшуватиме з того самого ліжка крихти. Справа в тому, що суспільство ніби соромить мене, що я не виходжу заміж. Що в мене немає обручки і мене не фотографує #інстахазбен #інстабой чи як то всьо там називається.
Раніше проблемами суспільства були лише виховання дітей та консюмеризм, а зараз людей косить мода. Мода на айфони( нехай простять мене Свідомі власники яблучка, нічого проти нього як надійного виробника не маю), коли всім лише треба показати в дзеркалі марку; мода на дорогі заклади, де ви приходите тільки зачекінитись і пофотографуватись, а грошей вистачає лише на каву; мода зрештою на весілля( не чіпаю тих, для кого це зважений крок) мода мода мода. Інколи вона настільки приваблива і доступна, щоб стати одним з тисяч штампованих представників індивідуального образу, стилю, що ти починаєш читати "правильні" книги, купуєш підробки помади "кайлі", щоб показати що ти в стилі, ти на хвилі. І так все далі, і так по колу.
Тож суспільство дійсно висаджує тобі мозок,  якою б ти особистістю не був - намагається підімяти тебе під себе. І як виявилось, зарадто часто ми піддаємось. За цим "правильний" настроєм течії я не могла зрозуміти причину мого дискомфорту. Всі популярні книги мені здавались відразливими, фільми в Топі взагалі закидались з перших семи хвилин - щось було не так, або зі мною, або з тим, що я обирала за натиском суспільства.
Та проаналізувавши себе, зрозуміла, що зі мною все ще нормально, тому пішла за вітром, за мої вітром, за своїми смаками. І все стало на свої місця, дві книги за три дні, фільм в який поринула з головою - отримала задвоволення більше ніж будь-коли.
Тож до чого я веду - слухайте себе, не варто змушувати себе чинити "правильно"  і потім страждати через вибір книги, серіалу, людини. Не будьте дурними, життя занадто мало, щоб не цілувати кохану людину й не одягатись так, як хочеш.  Просто слухайте себе і чиніть так як відчуваєте, а не так як варто чи як задає мода. Будьте собою - справжність це завжди круто!

Кохання і хороші книжки

Це безперечно найголовніші штуки у житті. І Сашкине привітання на "країні розваг" Кінга зараз дає мені спонуку рівноцінну з словами самого автора. Легкість - так хочеться відгукнутись про Кінга, про його майстерність письма в поєднанні з великою долею чутливості. Хочу, щоб сама колись мала змогу так ніжно, з гумором й відвертістю навчитисть писати про кохання і людей. Про життя і те як ми в ньому загубились.
Знаєте, зараз всі( я особливо) рахують дні народження, згаяні роки і відсутність памяті. Та саме Кінг показує вартість того ж самого 21- го року, вартість молодості, коли біль втрати першого кохання немає з чим порівняти, і саме тому він так врізається в память і шрамує серце. Зараз неоцінений нами час, коли ми божевільні, але вже трохи досвідчені. Адже що не кажіть, а діти  у ХХІ столітті вже доросліші ніж 40 років тому. Навіть навчаючись на останньому курсі бакалавра я вже відгуляла свої гулянки і втомлено усміхаюсь на всі рухи в гуртожитку і крик  дівчат напідпитку, а спокій і турботу "ти хоч поїла?" сприймаю на ура. І лише втомлені очі від читання видають моє щастя. Чесно, я готова до затяжної зими, вона мене вколисує і дає час, а всі навколо закликають весну, підміняють іїі тепличними квітами, зазивають літніми фото, ніби кляньчять "ну прийди, прийди". А ти мені кажеш поспішити, нагадуєш, що зрештою вона не вічна, кличеш назад зловити кілька своїх золотих рибок і перезимувати. Адже від цієі весни дістанеться всім та я готова, з тобою готова.