абстинент (н.с.)

зараз ми ніби чекаємо приходу і все таке в слооооооу моооооушеееен
 і нічого що грошей не вистачило на кікер, ми цілком можемо протягнути й на мефі, головне знайти свою дорогу, поки її не занюхав хтось інший.

 І безрезультатно нас ганити, що  ми під алкоголем. Бо це місто хаває тебе без зупинки й без хліба. А Ти, так саме Ти, морально розкладаєшся в маршрутках під час слему з grandmothers, а фізично - на парах. і повсякчас думаєш про зручні  саме для сну пози з камасутри, але так нічого для себе не знаходиш. Тож обираєш або впасти лицем в парту, або знайти сенс життя в окулярах препода, та в них відображаються лиш притчі Конфуція, в яких він тонко натякав насрати на оцінкове життя: не мати полюсних думок й характеристик. погоджуєшся. викладач говорить далі щось про те що кожен геній і має просто знайти себе, і ти  думаєш: "Та це ж Я блядський геній" й в свідомості ставиш нагадування не просрати своє життя хоча б до 25. Але  знаєш, що однозначно просреш: або підеш в ярмо шлюбу або зіп"єшся й знюхаєшся нахер.  подумки відзначаєш другий варіант як безпрограшний.

А поки можеш - рятуйся, тікай, грійся в замаханих трамваях, практикуй бдсм на твердих сидіннях, потім поступайся місцем страшим, адже вони також заслужили на втіху. Тоді щодуху біжи слухати інструменталку, краще бери французьку, бо від неї вже паморочиться в голові й торкає плеч неймовірна легкість, а ще солодкий присмак в роті. Чорт, а якщо поєднати це з квітковим рожевим чаєм й історіями про перші чуттєві поцілунки, що ніби злетіли  з чорнобілої кіноплівки, коли ще не було публічної вульгарності й сєксу в грі акторів, то ти просто ахрінєєш. Особливо приємно плюсувати сюди  ліниве напівсидіння на надм"якій канапі  і гіпнотичне витріщання на фрески, які як мінімум в п"ять разів за тебе старші.

 про що я там говорила? а точно, зараз. сейчаааас.в цей.грьобаний.момент.цей слоу моууушен - твоя молодість, і після того як стане все дуже добре, після того як тебе накриє і прийде вумат, але (обов"язково!) перед  передозом, синюшністю, дірками в ситці, який раніше звали венами на твоїх руках і ногах, тобі треба встигнути проявити себе.

Ну пам"ятаєш там "...кожен геній і має просто знайти себе..", тож go, малюй - будь новим Ван Гогом( але залиш свої вуха при собі), знімай фільми, будь новим Фелліні чи Кубриком чи Тарантіно,  пиши вірші, навіть якщо більшість з них виявляться непотребом, і тебе запам"ятаюсь лиш через один з них. Твори, вложи всього себе або лиш якусь   частинку: так як і старий Берман (герой твора О. Генрі) намалював за все своє нікчемне життя насправді лише один вартісний малюнок  - останній листок на плющі. Але й він став визначним -  врятував життя.

Тож дій, а я пішла вбиватись словами, нотами, їхнім каламбуром, занюхувати все чужими спогадами, відчувати вірші Андрія Любки, до якого в жодному разі не планувала приходити.

 ***

Час від часу варто щось змінювати

У своєму житті. Наприклад, прокидатися

Зранку і виходити в прохолоду балкону,

Курити «Мальборо» й думати.

Думати про цей в’язкий туман, про перші ранкові

Маршрутки, про чергову тріщину в

Наших стосунках. Просто осіннього

Ранку видимість значно зменшується, йдеться про

Більші масштаби, отже, про можливість бачити в

Цьому тумані значно менше речей, ніж є насправді, хоча

Що є насправді, кажеш собі.

Просто думати зранку впадло, особливо

Якщо мої вірші останнім часом дуже «стабільні»:

Без надривів у голосі і непотрібних рим, в’язкі, як

Цей туман, затяжні, як цей дощ.

Зрештою, думати, поки палає цигарка, поки

Вариться кава, поки ти спиш, це ніби робити

Якісь заборонені речі, ніби

дотримуватися старовинних ритуалів,

ніби вчиняти незрозумілі обряди.

На цьому балконі після нічного сексу,

Після запаху поту, думати надзвичайно важко,

Саме в такі моменти можна переконатися

В матеріальності думки, яка цинковим прутнем

Заштовхнута в мою голову.

На цьому балконі з цигаркою в роті, зі скуйовдженим

Волоссям, із думкою про купівлю книги Маяковського чи

Булгакова, бачу місця на гілках дерев, де весною з’являться

Бруньки, а ти будеш ходити напрочуд легко

Вбрана, очікуючи на паморочливий запах

Прілих каштанів.

______________

і в жодному разі не писати власних, бо вони табуйовані й клеймовані виродками моєї неспроможності більш виражати свої почуття, навіть  нечасті смски іншим людям відгонять запахом вина. А в організмі вже не виробляється серотонін й дофамін, і нібито він вже мав тотально страждати, але в мене  лиш простуда й легкий абсистентний синдром.