неділя, 28 лютого 2016 р.

ти не захочеш це знати

Чак Поланік "Задуха"

Якщо все таки ви  вирішили прочитати цю книгу, то не читайте. І це не маркетинговий хід, бо Я - випадковий читач, який "купився", раджу  відкласти "Задуху" . І в ній  немає чогось геніального, не пахне навіть  незвичайністю. Просто історія хлопця, в якого не дуже вдало склалось дитинство,та й зрештою все життя: сексоголік, шахрай, з комплексом потрібності.  Він став таким, якщо брати до уваги соціокультурну теорію особистості Кетрін Хорні, через трохи неврівноважену матір, яка мала свої цінності й думки як треба рятувати "цей страшний світ". Але про неї вже детальніше в книзі.
Та знову ж таки краще  її не читати, адже хіба вам треба історія одного трохи звихнутого невдахи? Зрештою, хіба зможете ви  щось знайти там для себе чи про себе?( а ми добре знаємо, що саме ці фактори є рушійними в зацікавленні читачем книгою).
Поки  вагаєтесь, я насмілюсь відповісти : в книзі ви знайдете весь світ, в якому живете. Бо ж по-іншому це не була б книга  Чака Поланіка. Згадайте лиш "Бійцівський клуб".

"Задуха"
ви не можете припинити читати цю книгу через сексуальне  збудження, через тягу й якусь співпричасність до сюжету до тих неповноцінних людей. До тих всіх уродів суспільства, яким немає числа серед нас й немає виправдання. А  як стверджує Чак Поланік вони є нашими сусідами по поверху,  друзями по роботі, зрештою самі Ми це Вони.
Автор вміє  просто і ненав"язливо вплітати цитати і сенси в текст так, що вони тебе просто прошибають й змушують розкрити очі,  по-іншому подивитись на все.
Люди занадто захопленні тим, щоб все незрозуміле,  що відхиляється від норми погрупувати, вставити в рамки, пояснити, зробити буденним, а те що виходить за ці рамки називають "хворим" "фріковим" забуваючи що це  є частиною, якщо не основною складовою самої людини.
Люди штампують собі правила: правила поведінки, правила етикету, правила сексу, правила любові та й ще до біса тих правил інколи доходячи просто до абсурду. Вони слабкі і здатні "вигрібати" лиш на фоні інших невдах. Щуряча боротьба за статус в суспільстві, за гарніший будинок,за сексуальнішу дівчину як ти трахаєш - все це перемішується в круговерть і від такого світу хочеться блювати. Блювати, бо людина стає засліплена вигаданими ідолами, егоцентричністю, вона втікає від реальності в світ ТБ й тупіє тупіє тупіє.

І в цьому світі не можливо виграти  в щурячих перегонах : "Вот он я, задуренный малолетний баран, который считал, что можно когда-нибудь зарабатывать достаточно, иметь достаточно, бегать достаточно быстро, прятаться достаточно хорошо. Трахаться достаточно много."

 І "Мы можем растратить все наши жизни, позволяя миру диктовать нам, кто мы есть. Нормальные или ненормальные. Святые или сексоманы. Герои или жертвы. Позволяя истории рассказывать ним, какие мы плохие, или какие хорошие.
Позволяя нашему прошлому решать наше будущее.
Или можем решать сами.
И может быть, наше дело - открыть что-нибудь получше."

Тож, можливо, не варто в приклад ставити минуле, не варто оглядатись на нього кожен раз, бо тут може виявитись, що ти простий мудак, який трахає всіх підряд, або друге пришестя Ісуса Христа, а це вже трохи звужує твої дії і "напрягає" чи не так?
Зрештою наше минуле це минуле, з нього варто брати уроки, засвоювати маленькі існити для себе, але не жити в ньому, не жити з бирками, які вам дали колись.

"Что из этого получится - я не знаю.
И может быть, цель не в знании.
Здесь, где мы стоим в этот миг, посреди развалин во тьме, то, что мы строим - может стать чем угодно."

Цитати

***
И глупый мальчик действительно верит, что картина, скульптура или история и вправду способны заменить тебе человека, которого ты любишь.

Тот, то не помнит своего прошлого, обречен повторять его вновь и вновь.


Все дело в том, что мужчина, воспитанный матерью-одиночкой, женат уже от рождения. Я не знаю, как это объяснить, но пока твоя мать жива, тебе кажется, что все стальные женщины, которые появляются в твоей жизни, не могут быть чем-то большим, чем просто любовницы.


Я где-то читал, что красивая женщина - это радость навсегда. Но на своем собственном опыте я убедился, что даже самая распрекрасная женщина - это радость часа на три максимум. Потому что потом она непременно захочет тебе рассказать о своих детских травмах.


Любовь - это романтика.


Потом она включает телевизор, какую-то мыльную оперу, ну, вы знаете..когда настоящие люди все это смотрят и переживают надуманные проблемы ненастоящих людей, чтобы забыть о своих настоящих проблемах.


Притворяясь слабым, ты получаешь власть над людьми. По сравнению с тобой они себя чувствуют сильными. Давая людям спасти себя, ты тем самым спасаешь их.


Людям необходимо, чтобы рядом был кто-то, кто ниже их - чтобы почувствовать свое превосходство.


Забавно, что никогда не думаешь о женщинах, которых отымел. И никогда не удаётся забыть как раз тех,которые своей участи избежали.


Смешно и грустно то, как мы не можем ужиться с вещами, которые не в силах понять. То, как мы берём и отвергаем что-то, если не можем найти ему объяснение.


После того, как узнаешь про все вещи, которые могут выйти из строя, жизнь твоя становится не столько жизнью,сколько ожиданием. Рака. Слабоумия.


В мире, где нет Бога, разве матери - не новый бог? Последняя сокровенная недостижимая инстанция. Разве материнство не осталось последним настоящим волшебным чудом? Но чудом, невозможным для мужчин.

 И пускай мужчины заявляют, что сами рады не рождать, - всякая там боль и кровь, - но на самом еле, всё это тот же самый кислый виноград. Сто пудов, мужчины неспособны сделать ничего даже близко потрясающего. Выигрыш в физической силе, абстрактное мышление, фаллосы - все мужские преимущества кажутся уж больно условными.
Фаллосом даже гвоздь не забьёшь.
Женщины же сразу рождаются с куда большими потенциальными способностями. Только в тот день, когда мужчина сможет родить, - только тогда мы сможем начать разговор о равных правах.

Никто не окажется настолько хорошим, настолько ты можешь его представить. никто не прекрасен настолько, насколько оказывается таким у тебе в голове. Ничто так не возбуждает, как собственная фантазия.


В основном людям и не нужен экзорцист. Им нужен в доме  новый камин, сантехник или декоратор интерьера. Суть в чем: не важно, кому что придет в голову. Важно то, что они уверены -- у них проблема.


Меня, во время секса,вообще поражало, что может прочесть между строк женщина, если ты случайно ляпнешь "Я тебя люблю". В десяти случаях из десяти парень имеет в виду - "Я такое люблю".


И,на полном серьёзе, как это по-бабски - считать, что любая человеческая жизнь должна продолжаться и продолжаться.


Можно дурить себя, но нельзя воссоздать то, что уже кончено.


Ведь единственный предел, который нам остался, это мир неосязаемого:мыслей, истории, музыки, картин.


Вот он я, задуренный малолетний баран, который считал, что можно когда-нибудь зарабатывать достаточно, иметь достаточно, бегать достаточно быстро, прятаться достаточно хорошо. Трахаться достаточно много.


Мы можем растратить все наши жизни, позволяя миру диктовать нам, кто мы есть. Нормальные или ненормальные. Святые или сексоманы. Герои или жертвы. Позволяя истории рассказывать ним, какие мы плохие, или какие хорошие.

Позволяя нашему прошлому решать наше будущее.
Или можем решать сами.
И может быть, наше дело - открыть что-нибудь получше.

Звучит диковато, но вот они мы: пилигримы, отморозки нашего времени, - попытаемся установить свою собственную альтернативу реальности. Построить мир из камней и хаоса.

Что из него получится - я не знаю.
И может быть, цель не в знании.
Здесь, где мы стоим в этот миг, посреди развалин во тьме, то, что мы строим - может стать чем угодно.

неділя, 21 лютого 2016 р.

ніяк і ні в що

і  обіцяю вчасно лягати спати -
не сплю,
обіцяю не пити багато -
брешу.
мотаю руки в бинти й
мовчу,
бо шрами не гояться швидко, тож я
терплю.

до чорта! Чи як там писав Кінг? "Лайно? Ну й насрати!" Я, курва, не знаю що зараз  твориться з нами і що в нас всередині. Хто знає? Бо я наприклад взагалі не доганяю, чому уже вкотре за останній відрізок часу буду зустрічати блядський ранок, чому сьогодні  накачуюсь забороненим суто для мене допінгом й давно хвора на всякі там залежності, що  закінчуються на -ізм та -анія?

Зате я знаю, що мені Треба. Там казали, щоб я перестала матюкатись. Добре. Пити ще треба припинити. Звісно. Вчитись і слухати на парах. Ну куди ж без цього! Лягати спати раніше? Звісно. Не їсти гидоту. Добре. Не витрачати гроші на хрень всяку? Тобто пробачте, на "непотрібні речі". Ніколи більш. Не слухати музику. Яка взагалі музика? Звісно не буду.

І є ще купа "ні" і вяких "це не правильно", а я здається поводжусь за рекомендацією Noice MC - підбурюю людей на дестрой. Вірю в святість молодості, в її  нерозсудливі помилки і проповідую це вчення як Ісус. Зачно пробачаю і приймаю, не засуджуюю всі зроблені вами ляпи, але одна проблемка -  вам і тільки вам  за них відповідати.
Це я так, адже  ми молоді, але ж не безмозкі.
І насправді все менше і менше починаю писати цікаво, зв'язно. Це не означає, що трагедії в  житті стало менше, зовсім ні. Просто тепер замість того, щоб варитись в цьому супі на сторінках блогу, ця срань вже давно не виходить за межі черепної коробки, лиш інколи виливається в довгі нудні незрозумілі розповіді.
А я продовжую не висипатись ніяк і ні в що. І це ще зовсім не прроблема порівняно з проституцією душі, якою намагаємось зайнятись в майбутньому для нас обмеженому. Залишається лиш підробляти підписи, подумки рахувати неіснуючу заробітню плату й вестись на лохотрони. І не кажу, що розчаровуємось в цьому житті, але є все більше німого крику, недовіри і жестів штибу "ну шо за хуйня?"
То хтось знає, що за хуйня твориться? Якщо в когось є інфа на цю тему пишіть на пошту або в Facebook, буду рада ✌

пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

абстинент (н.с.)

зараз ми ніби чекаємо приходу і все таке в слооооооу моооооушеееен
 і нічого що грошей не вистачило на кікер, ми цілком можемо протягнути й на мефі, головне знайти свою дорогу, поки її не занюхав хтось інший.

 І безрезультатно нас ганити, що  ми під алкоголем. Бо це місто хаває тебе без зупинки й без хліба. А Ти, так саме Ти, морально розкладаєшся в маршрутках під час слему з grandmothers, а фізично - на парах. і повсякчас думаєш про зручні  саме для сну пози з камасутри, але так нічого для себе не знаходиш. Тож обираєш або впасти лицем в парту, або знайти сенс життя в окулярах препода, та в них відображаються лиш притчі Конфуція, в яких він тонко натякав насрати на оцінкове життя: не мати полюсних думок й характеристик. погоджуєшся. викладач говорить далі щось про те що кожен геній і має просто знайти себе, і ти  думаєш: "Та це ж Я блядський геній" й в свідомості ставиш нагадування не просрати своє життя хоча б до 25. Але  знаєш, що однозначно просреш: або підеш в ярмо шлюбу або зіп"єшся й знюхаєшся нахер.  подумки відзначаєш другий варіант як безпрограшний.

А поки можеш - рятуйся, тікай, грійся в замаханих трамваях, практикуй бдсм на твердих сидіннях, потім поступайся місцем страшим, адже вони також заслужили на втіху. Тоді щодуху біжи слухати інструменталку, краще бери французьку, бо від неї вже паморочиться в голові й торкає плеч неймовірна легкість, а ще солодкий присмак в роті. Чорт, а якщо поєднати це з квітковим рожевим чаєм й історіями про перші чуттєві поцілунки, що ніби злетіли  з чорнобілої кіноплівки, коли ще не було публічної вульгарності й сєксу в грі акторів, то ти просто ахрінєєш. Особливо приємно плюсувати сюди  ліниве напівсидіння на надм"якій канапі  і гіпнотичне витріщання на фрески, які як мінімум в п"ять разів за тебе старші.

 про що я там говорила? а точно, зараз. сейчаааас.в цей.грьобаний.момент.цей слоу моууушен - твоя молодість, і після того як стане все дуже добре, після того як тебе накриє і прийде вумат, але (обов"язково!) перед  передозом, синюшністю, дірками в ситці, який раніше звали венами на твоїх руках і ногах, тобі треба встигнути проявити себе.

Ну пам"ятаєш там "...кожен геній і має просто знайти себе..", тож go, малюй - будь новим Ван Гогом( але залиш свої вуха при собі), знімай фільми, будь новим Фелліні чи Кубриком чи Тарантіно,  пиши вірші, навіть якщо більшість з них виявляться непотребом, і тебе запам"ятаюсь лиш через один з них. Твори, вложи всього себе або лиш якусь   частинку: так як і старий Берман (герой твора О. Генрі) намалював за все своє нікчемне життя насправді лише один вартісний малюнок  - останній листок на плющі. Але й він став визначним -  врятував життя.

Тож дій, а я пішла вбиватись словами, нотами, їхнім каламбуром, занюхувати все чужими спогадами, відчувати вірші Андрія Любки, до якого в жодному разі не планувала приходити.

 ***
Час від часу варто щось змінювати
У своєму житті. Наприклад, прокидатися
Зранку і виходити в прохолоду балкону,
Курити «Мальборо» й думати.
Думати про цей в’язкий туман, про перші ранкові
Маршрутки, про чергову тріщину в
Наших стосунках. Просто осіннього
Ранку видимість значно зменшується, йдеться про
Більші масштаби, отже, про можливість бачити в
Цьому тумані значно менше речей, ніж є насправді, хоча
Що є насправді, кажеш собі.

Просто думати зранку впадло, особливо
Якщо мої вірші останнім часом дуже «стабільні»:
Без надривів у голосі і непотрібних рим, в’язкі, як
Цей туман, затяжні, як цей дощ.

Зрештою, думати, поки палає цигарка, поки
Вариться кава, поки ти спиш, це ніби робити
Якісь заборонені речі, ніби
дотримуватися старовинних ритуалів,
ніби вчиняти незрозумілі обряди.

На цьому балконі після нічного сексу,
Після запаху поту, думати надзвичайно важко,
Саме в такі моменти можна переконатися
В матеріальності думки, яка цинковим прутнем
Заштовхнута в мою голову.

На цьому балконі з цигаркою в роті, зі скуйовдженим
Волоссям, із думкою про купівлю книги Маяковського чи
Булгакова, бачу місця на гілках дерев, де весною з’являться
Бруньки, а ти будеш ходити напрочуд легко
Вбрана, очікуючи на паморочливий запах

Прілих каштанів.
______________

і в жодному разі не писати власних, бо вони табуйовані й клеймовані виродками моєї неспроможності більш виражати свої почуття, навіть  нечасті смски іншим людям відгонять запахом вина. А в організмі вже не виробляється серотонін й дофамін, і нібито він вже мав тотально страждати, але в мене  лиш простуда й легкий абсистентний синдром.

субота, 13 лютого 2016 р.

мораль про нігті, і не тільки


Це мала бути просто фотка типу "дивіться всі який гарненький в мене манік"юр", але вона несе за собою дещо більше. Від мене як мінімум лавину незадоволення, бо зрештою я роблю манік"юр, фарбую (увага) Свої нігті для себе, на свій смак, а не тому, щоб задовольнити чіїсь ще естетичні смаки. 
Ми взагалі занадто часто забуваємо, що все що ми робимо й  живемо - для себе. Але до нас просто кидаються як швидкі медичні допомоги люди, що  краще знають як тобі жити, як чинити і в що вірити:  в Сатану чи в Крішну. Вони говорять це не роби, так не одягайся, а цей колір взагалі викинь з свого гардеробу, і ми зрештою здаємось під натиском громадськості й такі "окей, окей, чувак, просто припити сверлити мені мозок".
Навіть я  здалась на кілька хвилин, але лиш добре обдумавши всі ці ситуації, що мені випали на долю, зрозуміла: ніхто не житиме і ніколи незможе прожити твоє життя, але вони можуть вказувати тобі, спробувати контролювати. І лиш тобі вибирати жити своєю головою чи постійно озиратись на інших. І окей, можливо ти ще купу разів налажаєш, зганьбишся й інколи навіть тобі буде здаватись,що ти просто ніщо, але потім озирнувшись на життя, й чорти б його брали, подивишся на чорний лак на своїх нігтяг,  усвідомиш, що ти чинила як бажала й простіть якщо що, але ж ми живемо вперше, а ну і востаннє.
це так,на замітку

четвер, 4 лютого 2016 р.

якщо котиться під три чорти

і проблема не в алкоголі, і навіть не в нас. Зрештою таки з 16 до 26-ти ми не знатимемо що робити, як і де знайти нам місця. І велика психологія гласить, що це нормально й ми вже втомлені, сто разів заморочені над собою і стосунками з довколишіми,   зрештою це приймаємо. Я розумію, що потім, через років 5, з усмішкою буду згадувати всі свої переживання і емоції, буду просто плакати над дитячими моїми записами в блозі, але зараз це є такою великою і важливою  складовою мого життя.

Життя, яке насправді прекрасне, і насичене такою кількістю хороших, добрих, моїх близьких і рідних Життя, що дає мені купу шансів й таке ласкаве, бо ж нас час від часу таки варто замислюватись над тим,що маємо ми і не мають інші люди: здатність ходити, мати в запасі завтрашній день, бачити і чути рідних, та й до чорта те все, відчувати потрібними і коханими.

Так, мені є за що дякувати Всевишнім силам, Космосу чи кому вам там захочеться. І ще я знаю, що мені ще багато чого треба буде навчитись, виховати в собі, вироситити як зимове зерно. І є ще купа проблем, які мене тривожать, про які я інколи занадто холодно відзиваюсь чи взагалі не говорю, бо це все приводить.. приводить до нічого. нічого не змінюється, й я можливо слабачка, і при першій проблемі вже задкую як рак, але чи це мені підсилу, чи зірки справді складаються для нас? Занато багато сумнівів, недомовок, немає нічого стабільного чи бетотоного ніби фундамент дому. І хоч зараз мені про це писати дуже важко і на очах сльози, і хоч завтра я можливо знову видалю публікацію з блогу, як зрештою зробила вже не раз, але маю собі про це признатись, і почати хоча б з собою говорити про це.

А ще припинити кожен вечір збиратись і фантазувати, чи можливо навіть вибиратись далі за свій район, але потім повертатись в сховок як побита собака. Напевне, табу над музикою змінило мене. Я згодна, що були рецедиви, потім підпільне вживання, потім клятви штибу " я кинула, і більш не буду, чесно-чесно", але загроза моєму здоров"ю здорово пошатнула ще одну мою залежність, а згодом зійшли на ні й інші слабинки, звісно не факт, що я не повернусь знову до них, й ще не один приход ловитиму, але все ж якесь слабке усвіомленя вливається в голову.

Зрештою хай все йде як йде, і я зараз занадто пасивна і слабка, щоб влаштовувати розбірки, щось кардинально змінювати,

хай просто все котиться
навіть якщо котиться під три чорти

Ешбі

історія про те, як не варто боятись цього життя. А варто боятись загубитись в ньому: втратити своє кохання, знехтувати собою заради фальшивих стосунків, боятись навіть не болю, а несприйняття нас оточуючими. На прикладі історії Ешбі - кіллера ЦРУ, показують як інколи можна загубити своє життя, варто лиш вірити в підмінені цінності, не бачити свого головного щастя, й боятись колись повернутись до минулого, але ж як сказав Ед  " в минулому вся прелесть, бо сучасність гавно".

Тож наскільки часто ми зажаті зовнішніми подразниками, своєю нерішучістю, зрештою боягузливістю й даремною довірливістю показує саме цей фільм. Він ніби підштовхує тебе, типу "агов, ніколи не недоцінюй себе й безголово не йти за принципами, чи роботою, чи статусом в суспільстві, адже ти вже є чудо, ти нетакий як інші, тож не спопсуйся і
"... осторожней выбирай во что и кому верить, будь с кем, кого полюбишь всем сердцем и кто так же сильно полюбит тебя, не обижай этого человека и помни: любовь самое главное."