те, що не можу зібрати до купи

мені на пошту ніхто не пише, і я не буду жартувати про полковника, бо  в нього  від листа залежало життя і память про сина, тож спершу прочитайте  тупі yebki а потім говоріть.  розвалюється голова, я ненавиджу ранки наповнені головним болем, турботами і обовязками, від цього хочеться подохнути, і не треба заспокоювати мене цукерками, Мам, я вже ношу ліФчики і не біжу до тебе плакати бо збила колінку. Всі руки і ноги в синцях, подряпинах, гематомах і шрамах але мені все одно, жаль що іншим людям ні, я вийшла  "недогарна", "недорозумна" і ще купа ваших недо якими ви  компостуєте мозок. А мене продовжує нудити і я все запиваю музикою, квасом і  денним сном.  You can be the boss daddy, you can be the boss але це нічого не змінює, ми п"ємо вино - вино хіт цього літа! Я знаю точку де воно по 28 с капейкамі, гидке правда, ну як наше життя, але тєрпімо. Чому мої грьобані годинники не йдуть? я ж не прошу їх бігти за мною, зі мною, я  прошу щоб вони просто показували котра година, КОТРА ГРЬОБАНА ГОДИНА. А вони не йдуть, малі не бісіть мене, бо ви нічого не зміните, мене же й так називають діти "тьотьою і кажуть здрастє".

 А у мене тут, хто? АА страсті!? Здрастє!

Не люблю практикантів фармацефтів, вони сильно розумні, аж занадто, кажуть:
"а у вас є рецепт?" І ще щось типу "це не заспокійливе"
та плювати я хотіла на них, ама крімінал тож мені можна. і ще зразкова няня п"ятирічного племінника, кухар і не дуже сумлінна прибиральница у своїй голові і кімнаті, бо нічого докупи скласти не можу. Хоча хто там говорив, що генії люблять хаос? Ну так зустрічайте, ет я, юний геній.
Все одно ми вже стали не тими, ким планували наші батьки, тож вони змушені нас любити такими як є, або не любити, або ти можеш змінюватись, і не бухати як чорт знає хто, завжди є вибір, чуєш нє? А я пофарбую волосся в бірюзовий, адже я й так ebnyta. І я не вчитель, в мене немає чого брати і чим ділитись, хоча я знаю як це: обливатись водою і смажити зефірки на вогні від запальнички, чи ходити босоніж і не по траві " бо ж там роса, простудишся" а по асфальті, і  знаєте це як вчитись заново ходити, це як вчитись жити.
Всі кажуть заспокойся: ти постійно кудись йздиш, тобі має бути весело, і при чому роблять це в такому тоні, ніби то Бог мені чарівну паличку подарував. А чому ви не можете? аааа точно, немає часу, грошей, друзів, знань, бажання, а в тому місті немає що робити, а те якесь нудне. Оцінювати все наперед то наша погана риса, а вас що завжди приваблювати краєзнавчі музеї чи може тільки "центр" міста? В кожному місті живуть люди(велике  відкриття  чи не так?) Кожне з них просякнуте історіями, проблемами, емоціями їх, там десь в одному непримітному містечку може жити той хто тебе зрозуміє і прийме в своє серце, місто і життя. А ми обираємо любити "близько", бо чекати зустрічі нам незручно, за сотні кілометрів - це вже недосяжно, це як вийти у відкритий космос. Ліниті, тупі мо не виходимо з власної зони комфорту і подихаємо на зйомних квартирах.