літо

Втратившись в жовтому місті вуличних лигарів та бомжів, інтернет-ікон і гарненьких кралечок ти намагаєшся не виходити на вулицю й менше зависати в павутині. Тобі залишається колисати біль на лоні, годувати його вухатим печивом і тамувати презирство до себе. Чекати на те, що принесе купу незручностей, зробить твій дім - нетвоїм і вишвирне спати на кріслі. А поки що повітря обпікає шкіру,  по венам лєється гнів із злістю і лімфою, я струшую сторічну пилюку з шаф, фотокарток, легень, намагаюсь прийти до тями, насолоджуватись самотніми годинами. Рідко буває момент, коли справді можна вдихнути й перейнятись настройєм дому, давно забутих почуттів, просто так слухати музику відкинувши будь-які посилання на епізоди в пам"яті через ту чи іншу пісню, просто танцювати в ритм, просто забити на сусідів і їх музичні вподобання, робити те, чим давно не займалась - пошаритись в шафі і витягти купу раритетних і улюблених речей, прибратись в голові та валятись і читати книги. 

 Цього літа можна й згадати нащо вигадали стаціонарний телефон і навіть мобільний, бачитись з друзями й танцювати босоніж, не впізнавати своє кохання на п"яну голову й відриватись. НІколи таким не страждала але скажу про це літо: воно не особливе чи якесь надприроднє, воно просто інше, немає нічого задуманого, нічого запланованого бо плани валяться як і замки з сухого піску. Відчуваю якусь, ні не якусь, а свою дорослість, відповідальність десь там плаває на дні пляшки з шампанським і завжди застряє мені в горлі о 3 ночі. 

 Лише  десь 27 липня прийшло дивне відчуття: ніби стоїш перед дзеркалом, хочеш доторкнутись до свого відображення, а твоя рука не стрічає скла-перепони і ти можеш пірнатив  задзеркалля.

Знайти тебе а  потім втопитись, розтворитись, збовтати ніжність, недоторканність,  святість, чарівність   зрештою і мило і банальність з божевіллям, брудом, дощовою водою, мокрою землею з дурними думками, тупими вчинками, з придуркуватими жартами, турботою, з міні-зрадами та потягом один до одного, а потім  пити це по кілька годин 3-4 рази в тиждень. Це солодка пілюля, а від поцілунків в лоба я скоро стану святою і безмірно щасливою. Ми маємо якихось 3-4 години від сили і то крадемо час у сна, у інших, у совісті.
ти концентруєш прану і вливаєш її в тіло через поцілунки в шию, а я повільно падаю в твої руки й пускаю час поміж пальці, вдихаю тебе як запах фарби  і відбиваюсь як можу від лоскотки. Прощатись і  нікуди не йти, просто так ціпеніти в  обіймах й  схиляти голову до  твоїх ключиць. Бути поруч і не думати про майбутнє - цієї такої потрібної необачності навчилась в тебе, навчилась забивати на всіх(адже всі - не люди) й не слухати стару бридку циганку. Адже твоє щастя просто так не піде