я тебе не ображу, обіцяю, котику

21:27 Коли думки не дають спати 0 Comments

І знаєш справа не в тобі і навіть не в мені. Все в цій чортовій осені. 

"Зрештою наше минуле це минуле, з нього варто брати уроки, засвоювати маленькі істини для себе, але не жити в ньому, не жити з бирками, які вам дали колись." -  таку геніальну думку я записала ще рік-півтора назад і зовсім до себе не прислухувалась. 

Але тепер слухаючи Боба Сігера і його "Нічні вогні", зараз, танцюючи перед дзеркалом і роблячи собі зачіску, щоб посидіти вдома і поностальгувати, я розумію щось трохи більше. 


І

все
доста

Роблю перерву в читанні розвиваючих книг, в копанні в собі та пізнанні заборонених знань. Доста. Бо я сама у цьому всьому заплуталась, і майже загубила себе. Та і люди також ахрінєлі вкрай. Тут кажуть, що я психічка і мене мають лікувати, тут підносять на п'єдестал ідола і тільки чекають, щоб принести в жертву мене мені ж. Далі не можу зрозуміти і просять поради, а потім цілують в губи і викликають з моїх очей сльози. Вони, інші, запускають свої холодні і безцеремонні пальці в моє волосся і цілуючи в губи, відсмикують мою голову назад, ловлять своїм язиком мій і...прокидаються. Для них це сон, я сон, бо не можуть вловити мене. Вони відмовляються від мене і проклинають вслід, а потім самі приходять обіймають мене і гладять свої ж ножі встромлені в моїх ребрах. 
А я плачу через них, з ними і жаліючи їх. А потім іду, бо вони не зрозуміють. Зовсім. Я сама вчора розбиралась в собі, розмовляючи з іншою людиною і гуляючи по районам Львова.
А я сама вчора пізнала декількасот істин і побачила своє лице. І лице цього світу.

Насправді бариги не такі лайтові і кльові. Вам варять фен в захалустному районі міста, в зйомних квартирах переганяючи всі суміші через скляні банки і проціджуючи це через марлю. Насправді у них все бідно, розкидано і буденно. Ти приходиш, не роззуваєшся, вони не хочуть з тобою знайомитись, але охоче беруться за руки майже перевіряючи тобі пульс. Вони відвертають лице, але бачачи що ти у справі розслябляються. Їхні історії плутаються а життя пов'язане темними нитками з усім дірьомом, і навіть старший охоронець в Ашані зараз нанюханий, а ти не подаєш виду, що знаєш хоч щось і попиваєш молоко з кавового апарату.

А тебе спочатку не бере. Жостко не бере, бо всіх вже плющить а ти ідеш і тихо усміхаєшся, і знаєш як це буде наступного разу і що потрібно буде зробити. А далі все. Розмови, години, світанки, самоусвідомлення і півторагодинний сон перед роботою.

І ти обіцяєш собі бути собою. Ти взагалі не можеш вловити за хвіст це життя. Витрачаєш дефіцитні гроші і кидає всім в очі пилюку разом з тим роблячи оченятка пораненого котятка. Всі люблять котяток, а особливо коли ти не огризаєшся. І так прекрасно, але насправді мало хто знає тебе: всюди різна, з окремими людьми правильна, з окремими тобі зриває дах. А деякі навіть просять тебе бути поганою, головне не загратись у Госпожу 😁
Але все гуд, пам'ятаю і нарешті повністю усвідомлюю, що в свої 21 щоб знати і могти багато чого, потрібно всякої фігні ще пережити, адже досвід потрібний, він катастрофічно потрібен. Головне в цьому усвідомити себе, побачити межу між мною і тим, що мене стримує. І все буде якнайкрутіше і кожен фініш це по суті старт. 

П.С. в мене стін навпроти вікна і ліс у шибки заглядає. І я боязко нарешті кажу "кінець", адже кожен кінець це сходинка в майбутнє і кожному вирішувати за себе підніматись чи залишатись на дні. 
А ти просто ходи танцювати зі мною під 
  

The Chainsmokers - It Won't Kill Ya (Audio) ft. Louane



0 коментарі:

А ти приходиш і дивишся

23:18 Коли думки не дають спати 0 Comments

Важко собі зізнаватися в тому, що все сама пускаєш під три чорти. Зізнатись, що робиш все наперекір порадам/лайфхакам та чіємусь життєвому (розумному) досвіді. Мені самій треба вляпатись, і я це благополучно роблю а потім ридаю. Ридаю, бо не розумію "чому?" І хочу втікти. Втікти, забути, приховати - зробити все щоб не боліло. Але це не правильно, треба пережити, перемучатись і ще багато пере щоб мене перестало штормити. Щоб просте зависання в інтернеті не переключалось повністю на тебе і роздуми, які я також засуваю куди подалі, бо це не принесе нічого. А ти знову робиш діч а я падаю і прошу не копати мене ногами, бо це Боляче.
Дивно і дико. Я мучаюсь, а ти читаєш це. В правильному варіанті ми б мали красиво розійтись на вокзалі наших міст чи почуттів і ніколи більше не бачитись. А так:  не було ні вокзалу, ні кінця. І кожного разу, коли я тебе не згадую, все гуд, але як тільки з'являєшся ти мені хочеться вити і вдарити тебе. Вдарити за те, що не пишеш мені, вдарити, що вчинив ось так, вдарити, що попри все нагадуєш про себе і від цього мені як кислотою роз'їдає нутрощі.
І від цього я тікаю. Блокую тебе, видаляю сторінки, уникаю і закриваюсь. Я тікаю від нового болю і подавляю тебе в собі.
І ці тупі нагадування про себе, що для тебе, здається, просто гра знову вирізають мені сердечко на серці.
І я зриваюсь. Мені боляче і можна вже вити на місяць.
А ти приходиш і читаєш це. Дивишся на мої скалічені почуття. Знаєш, це все не смішно. Ти або зроби щось, або іди.

0 коментарі:

Пиши

15:01 Коли думки не дають спати 0 Comments

Знаю, що потрібно писати. Писати для того, щоб тренувати своє вміння і розвивати навички зв'язного, логічно побудованого письма. Бо я ж люблю писати потік думок, які більшість сприймає як божевілля. Тож пишу, хоча сказати не маю що. 
Навіть коли запитують. 
Ніби в анабіозі. 
Всі мої дії можливо метушливі, можливо досить масштабні, але вони спрямовані на утриманні мене в стабільно спокійному стані. І це прекрасно. Адже таки щось роблю, частково не сидіти у своїй мушельці (ну як я люблю) мене підштовхують оточуючі, частково я сама запалююсь з якихось ідей. І це гарно, минулого тижня я вперше кланялась сонцю в книгарні, і двічі губила сережку. Я купила собі кулончик з аметистом, адже була впевнена, що це  камінь мого знаку зодіаку, але нєт. 😐
Хоча не жалію, як сказала Соломія, я люблю всякі такі дивні штуки і мені комфортно з того. А ще я вперше спробувала молоко (ну як вперше, просто років 11 його не пила). Воно мені несмачне, але люди знали як змусити мене його пити - змішали з кокосовим лікером. А ще я пила нещодавно какао, також на молоці і зовсім без цукру. 
Здається, я скоро почну нявчати як котики. І це все тааак дивно. 

Люди що зі мною?
Я почала відчувати все зовсім по іншому, все, що стається в моєму житті і в середині, і в спілкуванні з іншими, стало рівноцінно важливим. 
І от ми сидимо закутані в червоні коцики на все ще відкритій літній терасі, п'ємо все ще літній сидр і ділимось всім болючим. Я соромлю себе і постійно відсмикую, аби не робила дурниць і не молола язиком занадто відверто, адже на кожну відвертість потім можна отримати морального ляпаса чи що ще гірше смачний плювок в душу. Але, здається, тільки в мене ці умовності і я до решти не зовсім відійшла від перепитій з зрадами довіри, але буду вчитись.
І знову повертаючись до того що в мене нового чи як я? Я гуд і в мене зовсім нічого нового, або можна сказати, що змінилось докорінно все. І я сама. Не можу ніяк охарактеризувати це відчуття, але воно настільки стійке, що впевнена - все буде якнайкраще. І так, мене постійно тривожать страхи, так, я боюсь багато чого нового, так, я багато чого не вмію, але чомусь відчуваю, що все буде стабільно добре. 
І зараз не можу видати якусь супер-розумну діч, адже здається потонула в собі і закинула читання книг, але поки я відкриваю сама себе і на цьому добре.

П.С. завершую публікацію,але якесь таке тривожне чи то двояке відчуття чогось надважливого і дуже близького.   
Сподіваюсь у всіх все добре.

0 коментарі:

Перший холод, червона лампа і плед

21:46 Коли думки не дають спати 0 Comments

Коли немає часу на блог, то блог повільно переповзає в Інстаграмі. А це не добре. Краще тут з аудиторією 15+ 😁

Я зараз ніби серцевий напад отримала. Вчуся слухати інтуїцію, але загребущі руки лізуть купувати різнокольорове намисто з блискітками, а душа рветься на прем'єру Кінга. І в загалі я фактично сама і нажахана до напівсмерті, але який це кайф. Я готова перечитати цю книгу ще разів 5. Мені взагалі зараз вільно, і мої кишені також майже вільні - спускають гроші. Мама каже, що скоро осінь прийде і заморозить мене. Що мені потрібно купувати теплий одяг і все таке. А я купую настільну лампу, плед і здається це краще мене підготує. 

Мої літні плаття ніяк не хочуть пакуватись і відвозитись додому. Я не визнаю і не хочу осені. Вона не така. Зараз не початок осені, це рімейк літа. Ми п'ємо не глінтвейн і вино, як зазвичай восени, натомість нам весь час трапляється шампанське. В цьому є щось особливе. Я нічого не хочу робити і обережно сходжусь з людьми. Дивно, але з деякими в мене є стійке відчуття, що ми дружитимемо. Що людина міцно вв'язалась у твоє життя чи ти в її. І мені настільки легко з цими людішками, що ми п'яніємо від однієї лише згадки про гульки і заражаємо один одного "накуреностю". І звісно плануємо сходити наступного разу на фондю. 💃Алілуя
Загалом я зараз схожа на лінивця. В мене купа планів, але мої старання поки на рівні сприйняття інформації. Я вчуся. Ох чорт, стільки всього мені потрібно буде навчитись. Але чомусь від цього лише солодко і руки трусяться. Не можу це пояснити. Не можу пояснити що зі мною. Зараз я губка, зазвичай лише поглинаю інформацію, мало що кому доводжу, але коли мене щось запитують, то завожусь з півоберта і починаю розповідати, пояснювати свою думку. Дивно в ці моменти чути від близьких друзів та знайомих слова штибу "з тобою так цікаво спілкуватись" " ти така мудра". Каррл, та де ж я мудра? Я сама партачу як тільки можу, але разом з збитими колінами приходить розуміння цього світу  і мені стає легше. А ще я стала трохи дурнуватішою, тепер майже не боюсь і крокую ніби з краю та в бездну. Тепер занотовую всі свої дивні бажання і ідеї. А ще нагально мені потрібен браслетик з хамсою. Здається, збираюсь поєднати всі релігії світу, всі символи і зрадити їх служити мені. Наприклад, символ Уналоме з'являвся кілька разів на моєму тілі і тільки згодом зрозуміла, що він означає "шлях просвітлення" "шлях того, який шукає". І, о курва, якщо я не піду в буддистки чи в монастир (а в монастир точно не піду), то багато чого може змінитись. Хоча і так повертаюсь, дивлюсь на себе півроку тому і я, ця смішна дівчинка з карешкою, нічого не розумію, не впізнаю себе "стару". По раз смішно до сліз і до крику " а що ж я наробила?"
Але розумію, що по-іншому не було б ніяк. Всі рішення, що були зроблені, не були спонтанними і "під наркотою". Жаль, що ставались погані речі, жаль, що була не усвідомлена з своїх дій та їх сенсу, але не лише я винна в певних змінах своїх думок. Тепер намагаюсь реально обдумувати свої плани, дивитись на дії, а не на слова людей і приймати будь-яку їхню позицію. До решти не мені виправдовувати чи засуджувати. Мені треба з собою впоратись. І просто розслабитись. Всі мої плани збудуться і ця осінь не буде така холодна, я не помру. 
Ну якшо таки встигну купити теплі речі 😂

0 коментарі:

Знайти своє

14:30 Коли думки не дають спати 0 Comments

Важко починати писати на тему в якій сама мало що тямлю. Важко, але відчуваю, що це потрібно мені. Особливо після прочитаної книги. Тож

Бог

Для мене Ця істота завжди асоціювалась з образом суворого вимогливого батька, який не любитиме тебе, якщо ти не будеш слухатись і не виконуватимеш його настанов: як жити, що чинити і які думки впускати у свою голову. Я в фізичному житті втікаю від контролю і суворості, а у духовному я не була готова до такого тиску і поготів. А для мене в дитинстві маленької і необізнаної, коли Бог обов'язково асоціювався з Церквою і з подовгими службами по кілька годин і незрозумілими словами священника і суворістю прихожан, з майже обітницею мовчання і забороною сміху в церкві, це видавалось страшною мукою. І до того ж у мене була досить релігійна бабуся, яка майже фанатично казала молитись, коли вчиниш які-небуть пустощі. Це все виростило в мене стійке несприйняття церкви і страх встановлених канонів. Хоча тепер, коли подоросліша, розумію свою бабусю, адже на її життя випало дуже багато страждань і те, що вона знайшла втіху і спокій у молитві, лише заспокоює мене.
Та і взагалі лише в університеті я почала сприймати істоту Бога як таку, що аналізувалась, пізнавалась (ну настільки це можливо) і змінювалась у дослідженнях і спринятті людей. Не дарма хтось з філософів написав колись, навіть "якби Бога не було, його треба було б вигадати".
Все одно у створенні світу була першопричина, була "іскра" через, що він виник. І навіть побіжно описучи мені історію Великого вибуху або альтернативних варіантів створення Всесвіту одно разу мій друг-фізик не без таємничої посмішки зауважив, що все це почалось не просто так і не спонтанно. Була першопричина і на цьому підґрунті  в нас розвилась розмова про Бога і можливе його існування. Мене ще тоді пострясло, що фізик(!) і без релігійних замашок говорить про Бога як істоту/явище/ досить реальну.
Далі я дізналась, що Церква і Бог не завжди неподільні. А до решти Бог, його сутність не заключена у стіни храмів. Він навпаки всюди і завжди. І не в тому сенсі, що він невтомно підглядає за нами. А в тому  що він всередині нас. У кожному з нам є божа іскра. Не знаю як ви її собі потрактуєте, але є називаю це "душею". І до того ж  не Бог зв'явився на землю і  своїми руками затвердив розкол Християнської церкви у 1054. Це все люди, і як каже мій бос людський фактор відкидати не треба. Тож я перестала вірити у Бога через церкву, лише так йогос приймами.
Також Еріх Фром у своїй книзі "Мистецтво любові" говорить про фанатичну любов до Бога як про незрілу любов. Адже у цій любові  ми не готові любити, а хочемо, щоб нас забезпечили опікою, забрали самотність і дали благо за наші ревні молитви і покору. Люди егоїстичні майже у всіх своїх проявах. Чи це бажання любові, чи бажання комфорту чи бажання зробили благо комусь. Ми робимо все, що задовольняє або мусить задовольнити наші потреби у турботі, визнанні, у бажанні бути любими чи знайти своє призначення.
А Бог виявляється це Любов. І я ніколи не розуміла Як це так? Тобто Він - Любов? Тобто він любов, коли карає нас? Змушує втрачати близьких чи просто розбиває серце від кохання, яке ми втратили?
Чесно я і зараз не до кінця все розумію. Тобто навіть не так, мені у певних книгах, життєвих ситуаціях і людях, що зустрічались, відкривається лише маленька частинка великої і сяючої таємниці.
Бог це любов. І це не означає, що ми маємо молитись іконам тричі на день читаючи по двадцять молитов.  І це навіть не значить, що Бог і його проявлення це суворий дядько з бородою - дізналась, що Діву Марію почали сприймати як божество і як прояв найвищої жертовної любові. Ну але Бог не змушує нас страждати так само як вона.  Кожен з нас не мусить ставати другою Матір'ю Терезою, а навпаки він хоче, щоб ми були щасливими.

Це і є головний божий задум.

  Сенс життя людини - знайти своє призначення і бути щасливим. Бо не дарма людей так коробить, коли вони проживають все своє життя буденно, коли сьогоднішній день ідентичний з вчорашнім. Адже і мало людей, які не шукаючи свого шляху і  мети життя, знаходять якусь душевну гармонію і спокій. Такі люди взааглі мало на що здатні.  Адже коли ти не розвиваєшся не тільки інтелектуально, а і духовно, то щось в тобі черствіє і відмирає.

Мені насправді важко це писати, але відкривати такі особистісні стосунки з Богом і його трактуванням комусь  видається навіть вульгарним і може викликати багато насмішок. Але мені це важливо. Так само як і важливо зараз не застрявати на місці, щоб робочі будні не перетворювались на нудні тяготи, щоб в мені була іскорка до чогось, чогось що приносило б користь іншим. Щоб в мені було хоча б банальне розуміння себе і своїх страхів та турбот.
Бо зрозуміла, що ми абсолютно не знаємо себе. Кожен заплутався у стереотипах суспільства, у життєвих сценаріях, які бачимо поряд. І ми на автоматі як машини відтворюємо їх: вивчитись, знайти роботу, одружитись, народити дитину і так далі. Але навіть якщо ти вже життя прожив за нібито якимись правилами в кінці залишається пустка:"А що я зробив, чи на що я витратив життя?" Це питання до болю прорізується в очах старших знайомих дуже старих/не дуже немає різниці. Просто потім виникає тотальне усвідомлення, що ти змарнував життя. Всі намагаються саме тобі,молодому поколінню, в похапцях  нав'язувати інші сценарії життя, які нібито кращі, а все для того щоб і ти не пропустив життя повз. Вони радять, турбуються, деколи змушують, але з цього також нічого не вийде. Бо ти сам мусиш знайти своє. Сам прислухатись до себе і знайти дорогу.
І я намагаюсь: поки читаю інструкцію, додаткову літературу. Вчуся любити, приймати, розуміти, бути щасливою. Але все одно більша частина інформації проходить повз, бо я не розумію поки, чи ще не час, чи ще не достатньо досвіду чи просто я зараз не знайшла своєї головної книги, після якої в мене в голові все стане на місце. Схожого ефекту головної книги наробила свого часу для покоління історія Голдена Колфілда.
Тож я в спробах, пошуках і розумію, що без духовної частини розвитку нічого не буде. Хай для когось це будуть молитви, хай для когось медитації, а для когось глибокі розмови з друзями. Але розумію, що тільки у єднанні з своїм духовним, я зможу нарешті почути і відшукати себе, знайти своє місце і призначення у цьому світі.


0 коментарі:

Підписатися на: Дописи (Atom)