Ты мертва, Лиззи, мертва.

23:50 Коли думки не дають спати 0 Comments

Ты мертва, Лиззи, мертва. И мертвы все твои гнусные мысли, и жизнь твоя была лиш выдумкой одного большого дурака, которому было просто скушно. И знаешь, Лиззи, ему нужно попросить за это прощение. За все те дела, что он натворил. За болезнь, голод, за наше непослушание, за безответную любовь. В конце концов за свободу выбора, за нашу волю. Да, да, Лиззи, это ли не первая причина наших страданий. Это ли не главная причина всех наших бед.
И всё из-за этого дурака. Он сам испортил этот механизм. Ведь все мы ноли без палочек, и наши действия ничегошеньки не значат. Но если решит случай и твои гнусные мысли, Лиззи, таки подтолкнуть тебя сделать что-то из ряда вон выходящее. Например, женитьба с первым встречным или наоборот ты из-за своего дурного характера не выйдешь замуж за этого хорошего паренька, всё пойдёт невпапад. Большой и страшный механизм Большого дурака может дать сбой, сломаться. И честно говоря, так случалось не раз. И я сейчас не про великие и жуткие войны( это всё было в сценарии), я говорю об наших самых горьких утратах, об тех ответах на вопрос "ну почему?", которые он нам задолжал. И к концу очередного столетия, к концу очередной игры Большого дурака ему может надоесть - и он уйдет (если он конечно уже етого не сделал).  И вот тогда, Лиззи, и мы останемся в дураках. С нашими желаниями, амбициями й скверными характерами.
Но это я к чему:Лиззи, не будь такой упрямой дурочкой, ну съешь пирожок.

21:37 Коли думки не дають спати 0 Comments

як мене дістало це мертве суспільство, воно смердить горілкою й має добре прогнивші зуби, воно заглядає на тебе і в тебе своїми пяними очницями, в яких повзають хробаки й усміхається. Це як наркоман, що на вулиці встромляє тобі голку з залежністю, цього разу він помахнувся, заміть одного втиснув три. І в мене стався передоз, я не знала, що раніше можна так плакати через убогість цього світу, але ось я, ось запухше обличчя і пусті очниці, які зазирають в мене. Я намагаюсь зосередитись, намагаюсь бути, зрештою в одиничних зіткненнях я перемагаю його, але вулиці хапають за руки, темні перехожі - за горло, і ти топишся й біжиш, правда тобі ніхто не сказав, що біжиш по колу. І я хай йому грець втомилась бути сильною, боротись за повітря й нормальність в цьому грьобаному місті, так я вибираю тікати й так кожен має бути міні героєм, і всі сильні цього світу переживали будь-які незгоди. Але я безсила, мала й розгублена, я не можу зараз зупинити свої сльози( верше) а хтось говорить, що треба стримувати і виправляти гниль свого суспільства?
Зрозуміла, чому боюсь просто ходити своїми вулицями, бо по них зі мною і за мною ходять божевільні й хворі, хворі і божевільні. Я сама такою стану скоро,