Буквально всьому. Що їсти? Коли їсти? Як їсти? Ці питання, відповіді на які у нас з дитинства заклали батьки, виявилися знову без відповіді. Якщо ти хочеш знайти свою.
Я простежила, що все моє життя, всі його складові, я ставила під сумнів, бунтувала, заперечувала. Потрібно і зранку і ввечері чистити зуби? Пфф нащо? Лише з рахунками від стоматологів, які я оплачувала з своєї зарплати немільйонера, зрозуміла, що тримати зуби здоровими і чистими - виходить вигідніше. Окей, а ще знаєте що? Їх треба чистити правильно. Нащо? Бо по-іншому стирається емаль і вони знову псуються, а це призводить до чого? До нових рахунків від стоматолога.
А ще краще їсти правильно. І це не так, як тебе вчили батьки. Точніше у 80% раціон і преференції у харчуванні у тебе інші. Так, у тебе дорослої людини, яка може не відчувати потребу у хлібі та ненавидіти суп. І тоді також варто вчитися обирати їжу, прислухатися до себе і спробувати не вгробити свій шлунок і здоров'я.
Що смішніше - тобі треба вчитися жити. І це не про образні речі - а цілком фізичні: вчитися заробляти, тверезо оцінювати свою роботу, вчитися будувати стосунки і о господи! Чути інших та іншого, коли це друзі, кохані чи твій внутрішній голос. Це стосується ситуацій, коли треба вчитися дати відпір: хамовитій касирші, ненависному босу чи лікарці. Це стосується кожної піщинки, з яких складається все життя.
І від цього важко.
Я почуваюсь розбитою, так ніби мені хтось у фользі з під цукерки подарував камінь, а я у нього смачно вгризлась.
Це важко, важко, важко. Коли одного дня ти не відчуваєш землі під ногами, і розумієш, що щось будувати, створювати, творити своє - потрібно. Бо інші поки навчили тебе лише ходити і то забули навчити тримати рівно спину і не горбитись. І чесно? Раніше, думала, що це і ціль батьків - навчити як правильно, випустити у світ з тривкими установками "як має бути у сім'ї", "що потрібно любити", "ким мені краще бути" і розгледіти щось, що у тобі є. А виявляється, ну я все частіше роблю такі висновки, що головне не дати дитині вбитись у малому віці і згодом відпустити своєю дорогою.
Мені дається дорогою ціною розуміння, що вчитися жити як мені добре, треба самій. Треба створити для себе причину не пропускати чистку зубів зранку в суботу, причину не вечеряти цукерками, причину у сварці не послати нахер, а послухати. Причину, коли хочеться здатися і тихенько скавчати на дивані, продовжити. Я коротше не знаю усіх причин, усіх механізмів життя, не знаю ще здоровенної частини себе, тому часто саботую турботу про себе, не чую інших людей, або чую від них, лише що дозволяю собі, але це не привід опускати руки - кажу собі.
Зрештою я завжди можу закритись у ванні, набрати у неї води (заплатити в думках за неї), можу плакати і казати партнеру, що відчуваю, можу приготувати собі і десерт і смачну вечерю. Я можу, просто інколи так не вистачає віри. Не вистачає віри у себе - реальну, не знаю як справляються люди, які вірять у хлопця на небесах чи де він там.
