Літо літо літо, насправді це щось таке ефемерне - концентровані фрагменти життя, які приносять кайф. Це як сік з величезного яблука, що намагаєшся вгризти. Говорили про це з Танею і, здається, з віком по-іншому сприймаєш час літа, по-іншому сприймаєш місце, де виріс. Ми констатуємо факт, що не тягнемось сюди, ніщо нас не трима, навіть люди( не враховуючи близьких).
Знаєш, мені це місто чуже, і не те щоб я страждала тут, ні. Просто здається, що моє життя протікало б так само в кожному іншому маленькому місті. Я ходжу по вулицях і жодне місце мені нічого не говорить. Звісно ставалось багато чого і є що згадати, та це вже все в тумані, як в минулому житті. Мені чужі всі ті почуття, якими жила. Мені чужі люди й від знайомих тікаю як від вогню, адже цікавіше з першими зустрічними: граєш з ними у гру " пізнай мене поки не стоїть клеймо".
А літо для мене це вітер, що божевільно заплутує волосся поки їдеш в машині, це голос цвіркуна під вікном щовечора, це падаючі зірки на які я загадую тебе. Це час з собою- найстрашніша колись мука для мене, це люди, які вчать пробачати, ставати добрішими. Це чорт забирай усвідомлення, що соціопати, неврастеніки, егоїсти та ненависники не мають майбутнього, це усвідомлення, що ми самі себе створюємо і караємо. Чесно, люди, яких ненавиділа показали мені приклад чистої душі і це так потрясло, що змусило шукати колоду у своєму оці. Змусило дорослішати, забувати дитячі образи, АЛЕ дало поштовх до здійснення дитячих мрій. І я дійсно або стаю сентементальною, або дорослішання не така вже погана річ, особливо коли поряд чудова любляча сім'я, друзі та кохана людина. І справді я відчуваю вселенський спокій, роблю непередбачувані але корисні покупки, жую зефір до нудоти, п'ю по 1,5 л води на день та стараюсь заради мрії.
І все добре. Неочікувано, так?)
